Золоте весілля на Уманщині. Хлопці з АТО привітали «солдатську маму»

1283458f6745ee001024589b414ea534_XLУ Танському справляли весілля. Пекли коровай, накривали багаті столи. Благословляла молодих 94-річна весільна мати Фросина Панасівна, найстарша жителька села. Співали величальної дружки. А віночок сплела і одягла на голову нареченої… її правнучка. Бо ж весілля Марія та Микола Франки справляли не просте, а золоте.
В рідному селі Танське, що на Уманщині, цю сім’ю шанують. Все їхнє життя як на долоні: честі, роботящі, енергійні люди. Обоє — яскраві особистості. І хто ще стільки зробив для села, як Франки? – пише Черкаський край.

Кохання у них виникло з першого погляду. У 60 роках він і вона вчилися у Звенигородському сільськогосподарському технікумі. Микола Франко, старшокурсник, парубок після армії, вперше побачив юну Марійку, коли дівчина співала на клубній сцені. Заслухався, прикипів і поглядом, і серцем. Через півроку й побралися. Коли розписалися і прийшли з сільради додому, Маріїна мати зварила молодої картоплі, вибрала на грядці свіжих огірків, поставила на стіл пляшку домашньої наливки — оце і все весілля.

Коли приїхали сюди, в Танське, рідне село Миколи Венедиктовича, то з перших днів засукали рукави. Працювали, ростили трьох своїх донечок, стягувались зі статками, будуючи хату. Микола Венедиктович починав агрономом, потім обрали головою сільської ради, а з 1982 по 2000 рік очолював колгосп. Головувати у рідному селі, де всі старші люди тебе школярем пам’ятають і на «ти» називають, дуже непросто.

За головування Миколи Франка був час розквіту господарства, коли освоювали інтенсивні технології, поповнювали ферми, мали прибутки, навіть будували житло для молодих спеціалістів. В Танському тоді виросла нова вулиця Молодіжна.

Але випало на долю Миколи Венедиктовича і найважче: реорганізація колгоспу у 90, зміна основ багаторічного укладу сільського життя. Всі випробування пережив разом з людьми. При розпаюванні господарства не привласнив голова ні трактора, ні цеглини, має такий же пай і кілька гектарів поля, як і всі. Вийшовши на пенсію, здійснив свою давню мрію: завів пасіку.

Марія Сергіївна працювала економістом. Але тісно було енергійній натурі в конторських стінах. Коли підросли три донечки, то «вирвалась у поле» — стала бригадиром овочевої бригади. Город, сад — її стихія, має жінка дар «легкої руки»: все посіяне і посаджене нею добре росте і врожаїться. Вже в ті доринкові часи вміла давати раду врожаям: вивозили овочі на базари Одеси і Києва, самостійно продавали і повертались з прибутками.

А могла б Марія Сергіївна стати видатною співачкою. Заспівує у сільському народному хорі і життя не уявляє без пісні. Інших тим співом проймає. Якось у «Софіївці» зібралась весела компанія, то при заспіві Марії заспівали… під землею, коли човном пливли річкою Стікс. Українськими піснями у виконанні Марії Франко свого часу заслухались навіть аборигени Індії під час туристської подорожі по річці Ганг.

З початком неоголошеної війни на Донбасі вона стала активісткою волонтерського руху. Разом з друзями регулярно збирають у селі продукти, кошти і, закупляючи необхідне, відправляють на Схід. З однією з військових частин контакти постійні. Хлопці звідти дзвонять до Марії Сергіївни і коли допомога потрібна, і просто поділитися хоч радістю, хоч бідою.

На весіллі у Танському був за столом гість у камуфляжі. Дмитро Сухойкін – солдатський кухар з «підшефної» війскової частини, якою опікується село. Саме був у короткотерміновій відпустці і спеціально заїхав у Танське, щоб від імені всіх бойових побратимів привітати «солдатську маму» Марію Сергіївну та її родину з нагоди золотого ювілею, побажати добрим людям мирного неба і щастя.

No Comments

    Leave a Reply

    Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.