-
Перехід Гонти на бік повстанців був рішаючим для долі Умані. 18 червня гайдамаки підійшли до міста, а на другий день воно було взяте. Стався страшний погром шляхти й жидів, підчас якого загинуло близько двох тисяч людей. Младанович був убитий, але Гонта врятував його дітей так само, як урятував він, кого тільки міг зпоміж шляхти. Переможці зібрали в Умані раду, на якій Залізняка проголошено гетьманом, а Гонту полковником уманським. Цілу Уманщину поділено на сотні, як було колись за козацьких часів. Уніатам запропоновано або прийняти православіє, або покинути край. Зпід Умані повстанці вислали відділи на Поділля, на Волинь і на Полісся.
Під містом повстанці затримались. На очах поляків, що дивились з валів, Гонта і Залізняк виїхали з-поміж своїх військ, зустрілись і дружньо привітались. Младанович, побачивши це, втратив мову. Захист Умані взяв на себе землемір Шафранський, який раніше служив у військах Фрідріха Великого, і капітан гарнізону Ленарт.
Польські частини з передмістя були спішно стягнені до міста. Ленарт наказав озброїти всіх, хто тільки був здібний носити зброю: шляхтичів, євреїв і наівіть 200 учнів школи Василіян, що ще не роз’їхалися на канікули. Почалась облога міста. Вже першої ночі всі українці, що були тоді в Умані, члени «зеленої міліції», гарнізону, панська обслуга й українські міщани перейшли до повстанців; ті, які не могли перейти брамою, перескакували вали й рів і втікали до Гонти. В місті залишилися тільки поляки й євреї. Ранком 18-го червня Младанович, що вже, видно, переміг наслідки першого переляку, скликав усіх євреїв наказав їм навантажити вози сукном та дорогими подарунками й послати це Гонті, благаючи у нього пощади для міста. Гонта й Залізняк зажадали, щоб місто здалося, запевняючи, що в такому випадку полякам і євреям буде забезпечена можливість безпечно виїхати з родинами з України в Польщу. Поляки відкинули ультиматум.
Почався наступ. Повстанська артилерія обстрілювала місто з гармат, а колії намагалися наступати на вали, підходячи із двох сторін: від Грекового Лісу й зі сторони Нового Міста. Польська артилерія з валів завзято, хоч дуже невлучно, обстрілювала наступаючі лави повстанців. Перші штурми гайдамаків були відбиті картеччю. Гайдамаки провели правильну облогу, із сусідніх сіл — Помийника, Маньківки, Іваньків, Полковничої вони нагнали селян, котрі заходилися підрубувати палі.
Вже на наступний день в обложених не вистачало припасів для стрільби, не стало води, оскільки її доводилося брати з річки Кам’янки, яку Залізняк відвів від міста. Шафранський наказав копати колодязь поблизу замку, але марно. Обложені почали вгамовувати спрагу вином й наливками, що спричинило паніку в місті.
Младанович вирішив здатися на милість переможців; він вислав парламентером єврея з білим прапором; але на нього чекала гірка доля: у підзорну трубу побачили, що парламентара повісили догори ногами на придорожній вербі. Тоді губернатор сам вийшов для переговорів: погодився здати місто з умовою пощади жителів; просив у Гонти захисту громадян, обіцяючи йому великі милості і нагороду з боку Потоцького. Тому, коли ранком 21-го червня (н. ст.) недалеко брами появився Гонта з білою хоруговкою, викликаючи Младановича на переговори, той погодився і казав впустити до міста Гонту й гурт його охорони. Але у брамі виникло замішання, бо польські старшини, не дбаючи про збереження вимоги безпеки мирової делегації, кинулися зі зброєю на Гонту, щоб його вбити. Вив’язалась боротьба, в часі якої у відкриту браму вскочило більше повстанців, а за ними ввійшли й головні сили коліїв. Наступила кривава розправа, відома в польській мемуаристичній літературі під назвою «уманська різня».
No Comments