На місці найбільшого поселення трипільців Тальянки на Черкащині, в якому було три тисячі дворів, вчені зайнялися дослідженням залишків житлового будинку, спаленого 5800 років тому.
На місці найбільшого поселення трипільців Тальянки на Черкащині, в якому було три тисячі дворів, вчені зайнялися дослідженням залишків житлового будинку, спаленого 5800 років тому
– Люди, що жили в цьому будинку, підготували його до ритуального спалення – поставили всередину сакральні їжу і предмети (при цьому всі інші речі прибрали), а потім підпалили, – говорить старший науковий співробітник Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Едуард Овчинников.
Під його керівництвом почалися розкопки подвір’я в поселенні трипільців Тальянки, яке існувало приблизно 5800 років тому недалеко від сучасного міста Умань.
– Охоплений пожежею будинок з глиняними стінами і дахом з очерету впав. У такому вигляді – розсипався на фрагменти – ми розкопали його на глибині приблизно півметра.
У кожному зі своїх поселень давні трипільці жили 50-70 років – за цей час довколишні землі, на яких вони вирощували зернові, виснажувалися, і людям доводилося йти на інше місце, будувати там нове гігантське село. Будинки, які доводилося кидати, спалювали – це було пов’язано з релігійними віруваннями. Уявіть: розтягнуте на кілька кілометрів поселення охоплено священним вогнем, за цим видовищем спостерігають залишили його 10-11 тисяч чоловік. Приблизно стільки жителів налічували Тальянки – найбільше в світі поселення своєї епохи. Ця назву йому дали ми – так називалося розташоване по-сусідству сучасне село. Як самі трипільці іменували своє селище, невідомо, адже писемності у них не було.
У кожній хаті трипільців уздовж однієї із стін знаходився так званий подіум, на якому ставили посуд, горщики з припасами. Перед обрядом спалення на нього ставили посуд з їжею для померлих предків, а також залишали в кімнаті різні ритуальні предмети. Ми знайшли тут фрагмент однієї з таких речей – частина глиняної моделі саней, на яких трипільці везли покійних в останню путь. До речі, на санях з полозами, запряженими парою волів, вантажі перевозили навіть влітку, адже коліс у трипільців не було.
Не було сенсу залишати в підготовленому до спалення будинку речі, які могли стати в нагоді в господарстві. Їх забирали, тому під час розкопок ми рідко знаходимо предмети побуту. На руїнах цієї хати поки виявили шматочок зламаної мотики, зробленої з рогу оленя, а також ногу від невеликої статуетки людини. Бачите (Едуард Вікторович демонструє нам знахідку), майстер старанно пропрацював кожен палець на ступні. Це фрагмент досить рідкісної фігурки, адже в основному трипільці робили статуетки людей у взутті.
Раніше, неподалік від цього подвір’я, ми розкопали залишки хати трипільського гончара. Серед руїн виявилися дві чудової роботи – глиняні моделі ритуальних саней, запряжених волами. Це теж дуже рідкісні знахідки, адже часто виявляємо розбиту кераміку, а сани відмінно збереглися. Вони стали частиною експозиції Державного музею-заповідника трипільської культури, розташованого в півгодини ходьби від місця наших розкопок в селі Легедзине.
– У нас зібрано вже більше 30 тисяч трипільських експонатів, – каже директор музею Владислав Чабанюк. – У нашій колекції є найдавніший із знайдених на території України виробів з металу – фрагменти мідних бус, виготовлених шість з половиною тисяч років тому (археологи знайшли їх у Вінницькій області). У колекції є фрагменти друшляка, зробленого з глини.
У трипільців не було гончарного круга. Горщики, чаші, тарілки вони ліпили вручну, на внутрішніх поверхнях залишалися сліди від пальців. Зовнішню частину виробів прикрашали. У ранній період трипільської культури це були просто прокреслені орнаменти, потім кераміку стали розписувати фарбами.
Найбільш примітний експонат музею – відмінно збережена фігурка богині родючості, яку трипільці зображали вагітної. За допомогою рентгена ми дізналися, що всередині фігурки сім кульок – виявляється, вже в ті далекі часи ця цифра вважалася сакральною. Зараз створюємо етнографічний комплекс під відкритим небом (скансен), в якому будуть копії будинків і господарських будівель трипільців в натуральну величину, предмети побуту. Навіть домашніх тварин туди поселимо. Відвідувачі зможуть виконати роботу, якою займалися трипільці, наприклад, змолоти борошно на кам’яній зернотерці.
– На жаль, держава практично не фінансує розкопки поселень трипільської культури, витрати по їх проведенню взяв на себе меценат з Франції Бертран Кост, – вступає в розмову керівник проекту досліджень поселень-гігантів трипільської культури вчений секретар Інституту археології НАНУ кандидат історичних наук Олексій Корвін-Піотровський . – Месьє Бертран допомагає нам уже чотирнадцятий рік поспіль. Нас познайомив нині вже покійний український дипломат Олег Дьяченко.
– У 2000 році на виставці відомого скульптора Олега Пінчука до мене підійшов Бертран з ідеєю фінансування його фондом трипільських досліджень, – згадує вдова дипломата Олега Дьяченко Світлана Миронівна. – Я відповіла, що допомогти вийти на археологів навряд чи зможу. Але мій чоловік заявив: «Ти не маєш права відмовитися». Бертран сказав: «Давайте вирішувати. Я приїхав до Києва всього на два дні ». Ми подзвонили в Інститут археології…
– Я займаюся бізнесом в Україні, тому виникло бажання підтримати важливий проект у вашій країні, – каже меценат Бертран Кост. – Вибрав дослідження трипільської культури. Тим більше що тема археології мені близька – в юності захоплювався пам’ятниками епохи неоліту на території Франції. Від початку ставив завдання взятися не за разовий проект, а за проект розрахований на тривалий період. Щорічно мій науковий фонд виділяє на вивчення трипільських поселень-гігантів 15-20 тисяч доларів.
– До речі, зараз ми досліджуємо залишки п’ятдесятого за рахунком будинку в древніх Тальянках, – зауважує Олексій Корвін-Піотровський. – Уявляєте, скільки ще залишилося роботи, якщо під шаром землі знаходиться близько трьох тисяч будівель. За кошти Бертрана Коста ми видали англійською мовою серію наукових робіт, в яких розповідається про результати досліджень. Завдяки цьому про нас знають за кордоном і теж намагаються допомогти. Європейські колеги провели сканування територій, де знаходилися кілька поселень-гігантів, за допомогою унікальної машини, яка до найдрібніших деталей «бачить», що знаходиться під шаром грунту. Її привезли в Черкаську область з Англії після роботи на Стоунхенджі – всесвітньо відомому спорудженні, зробленому в давнину з величезних кам’яних брил і грунту. Машина (вона належить Німецькому археологічному інституту), оснащена великою кількістю дуже чутливих датчиків для вимірювання магнітного поля, дозволила зафіксувати не тільки контури будівель, але навіть стежок, по яких ходили і ганяли худобу трипільці.
– Чим харчувалися люди, які тут жили?
– Вони вирощували більше десятка сортів злаків (пшениці, вівса, ячменю), пекли з них коржики і варили каші, – відповідає Олексій Корвін-Піотровський. – Розводили корів, свиней та птицю. Так що на столі були м’ясо, сало, молоко, сир, сметана … Система господарювання трипільців дозволяла прогодувати велику кількість людей.
– Який одяг вони носили?
– Довгі сорочки одягали як жінки, так і чоловіки. Штанів у трипільців не було. Трипільські майстри залишили досить реалістичні статуетки людей. Наприклад, нам траплялися жіночі фігурки, на яких зображені хутряні жилетки, чобітки, сандалі з довгими, намотаних до колін мотузками. З таких виробів також видно, які зачіски носили красуні тієї епохи: було прийнято укладати волосся хвилями. Чоловіків ліпили з бородами, мідними кільцями в носі і вухах.
No Comments