Цей день в історії: 28 липня

28 липня 1834 року в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира у Києві відбулося урочисте відкриття Імператорського університету, який на єдиний філософський факультет прийняв перших 62 студентів, що навчались на історико-філологічному та фізико-математичному відділеннях. Він став другим вищим навчальним закладом на території підросійської України після Харківського університету.<im280=kyiv_university alt=”Київський університет” fi=”SC:EUR:UA:STICKY”>

Після придушення польського Листопадового повстанняцарським урядом було прийняте рішення розформувати Кременецький ієзуїтський ліцей на Волині і на його базі відкрити в Києві університет, другий на підросійській території України. 8 листопада 1833 року відповідне подання міністра народної освіти графа Сергія Уварова було підтримане російським імператором Миколою І, який 25 грудня затвердив проект Тимчасового статуту й штатний розпис університету.

З Кременця до Києва було перевезено майже 35 тисяч томів бібліотеки, нумізматичний та зоологічний кабінети, колекцію мінералів, оснащення для астрономічної та фізичної лабораторій, колекцію картин, гравюр та скульптур для кабінету образотворчого мистецтва, рослини з ботанічного саду, які розмістили в декількох орендованих приміщеннях, в яких університет проіснував перші вісім років. До Києва переїхала також і частина професорсько-викладацького складу Кременецького ліцею, а першим ректором Київського університету став 30-річний професор Михайло Максимович, який очолював кафедру ботаніки Московського університету.

Урочисте відкриття Імператорського університету відбулось 28 липня 1834 року в день пам’яті святого рівноапостольногокнязя Володимира. Він прийняв перших 62 студентів, які 28 серпня почали навчання на філософському факультеті, що мав два відділення – історико-філологічне та фізико-математичне. Наступного року було відкрито юридичний факультет, в 1842-у– медичний, створений на базі медичного факультету ліквідованого Віленського університету, а в 1850-у – на базі філософського створено історико-філологічний та фізико-математичний факультети.

Будівництво власного приміщення розпочалось 31 липня 1837 року за проектом професора архітектури Петербурзької академії мистецтв Вікентія Беретті, який фактично розпланував основні магістралі міста у мало забудованій його частині на пустинному узгір’ї. Згідно з проектом мав бути створений майже прямокутний квартал, куди поступово увійшли основні університетські споруди – головний корпус у стилі класицизму з прилеглими по боках симетричними дворами з житловими і господарськими флігелями, ботанічний сад і службовий корпус.

У 1843 році стало зрозуміло, що неможливо в одному комплексі розмістити всі необхідні будівлі і астрономічну обсерваторію (1845), анатомічний театр (1851–1853) та метеорологічну обсерваторію (1851-1854) було винесено за межі університетського кварталу. Подальший розвиток забудови відбувався за рахунок реконструкції прилеглих до головного корпусу дворів, де у 1869–1904 роках було побудовано два хімічні, а у 1885–1900 – три медичні корпуси.

У складі чотирьох факультетів з 37 кафедрами і 45 навчально-допоміжних установ університет св. Володимира працював до кінця 1910-х років, навчаючи в 1917 році 5300 студентів. 23 квітня 1919 року його назва була змінена на Київський університет, а у березні 1939 року йому було присвоєно ім’я Тараса Шевченка; у ньому на той час на десяти факультетах навчалось близько 4 тисяч студентів.

28 липня 1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Сербії, на боці якої виступили країни Антанти. Австро-Угорщину підтримала Німеччина оголошенням 1 серпня війни Росії, а ще через два дні – Франції і Бельгії. Почалась Перша Світова війна, в ході якої за 5 років припинили своє існування чотири імперії, а країни-учасниці втратили більше 10 мільйонів чоловік убитими солдатів, близько 12 млн убитими мирних жителів та близько 55 мільйонів чоловік пораненими.

Не маючи достатньої кількості колоній і ринків збуту, Німецька імперія, яка утворилась після Франко-прусської війни 1870 року, в кінці 1880-х років почала боротись за економічну та політичну гегемонію в Європі. У відповідь Росія та Франція в 1890 році підписали військовий союзний договір, до якого в 1907 році приєдналась Велика Британія – три країни утворили воєнний союз «Сердечна згода» — Антанта. Ще одним центром нестабільності в Європі була Австро-Угорщина, багатонаціональна імперія, яка протистояла Росії у її бажанні впливати і контролювати балканські країни, серед яких домінуючу роль відігравала Сербія, яка, в свою чергу, намагалась стати об’єднуючим центром південних слов’ян.

Формальним приводом до війни стало вбивство 28 червня в Сараєво спадкоємця австро-угорського престолу сербським терористом з організації «Млада Босна», яка виступала за об’єднання усіх південних слов’ян в єдину незалежну державу. 23 липня Австро-Угорщина висловила звинувачення, що за вбивством стоїть Сербія і висунула їй ультиматум, щоб та покарала причетних до скоєного та допустила австрійську поліцію на свою територію. У відповідь Сербія оголосила мобілізацію і погодилась лише на частину умов ультиматуму.28 липня 1914 року Австро-Угорщина оголосила, що Сербія не виконала умови ультиматуму і оголосила їй війну. У відповідь Росія виступила на підтримку Сербії, на що Німеччина відповіла 1 серпня оголошенням війни Росії, а ще через два дні – Франції і Бельгії. 6 серпня Росії війну оголосила і Австро-Угорщина.

До кінця 1914 року практично вся Бельгія була окупована Німеччиною, але франко-німецьке протистояння на Західному фронті, незважаючи на активні дії супротивників, затягнулось і переросло в позиційну війну, яка вимагала мобілізацію всього населення і економіки. Невдачі Німеччини спонукали її союзника Італію відмовитись від зобов’язань по Троїстому союзу. У цей же час на Східному фронті ситуація складалась на користь Росії – вона, хоча й не змогла здобути успіхів у Пруссії і втратила частину Польщі, зуміла зайняти Галичину і Буковину, які належали Австро-Угорщині. На Балканах Сербії вдалось вибити австрійців зі своєї території, після чого події в 1914 році розвивались досить мляво.

Під впливом Великої Британії у кінці серпня 1914 року у Першу Світову війну вступила Японія – вона оголосила війну Німеччині і почала облогу Циндао, єдиної німецької військово-морської бази в Китаї, що закінчилася 7 листопада здачею німецького гарнізону, а потім почала захоплювати німецькі колонії в Мікронезії та Гвінеї. Австралія і Нова Зеландія уклали з Японією угоду про розділення німецьких колоній по екватору. З кінця 1914 року Японія стала постачати Росії сировину і озброєння.

В жовтні 1914 року «джихад» країнам Антанти оголосила Туреччина і відкрила проти Росії Кавказький фронт. В 1915 році у Першу Світову війну вступили Італія, в 1916 – Болгарія. На початок 1917 року положення Центральних держав стало катастрофічним: для армії вже не було резервів, розросталися масштаби голоду, транспортної розрухи і паливної кризи. Країни ж Антанти стали отримувати значну допомогу з боку США (продовольство, промислові товари, а пізніше і підкріплення), одночасно посилюючи економічну блокаду Німеччини, і їхня перемога, навіть без проведення наступальних операцій, ставала лише справою часу.

Проте, коли після Жовтневої революції більшовицький уряд Росії, який прийшов до влади під гаслом закінчення війни, уклав 15 грудня з Німеччиною та її союзниками перемир’я, а 3 березня 1918 року – Брест-Литовський мирний договір, у німецького керівництва з’явилася надія на сприятливий для нього результат війни. Німеччина також підписала мирні угоди з Українською Народною Республікою та Румунією, ліквідувавши Східний фронт. Однак вступ у війну США не дозволили їй досягти успіху на Західному фронті, і у вересні 1918 року війська Антанти звільнили територію Сербії, Албанії, Чорногорії, увійшли після перемир’я на територію Болгарії і вторглися на територію Австро-Угорщини. 30 жовтня перемир’я з Антантою уклала Туреччина, 3 листопада – Австро-Угорщина, 11 листопада – Німеччина.

28 червня 1919 року Німеччина була змушена підписати Версальський договір, складений державами-переможцями на Паризькій мирній конференції, який офіційно завершив Першу світову війну. Її результатами стали Лютнева і Жовтнева революції в Росії та Листопадова революція в Німеччині, ліквідація чотирьох імперій – Російської, Німецької, Османської імперій і Австро-Угорської, причому дві останні були розділені. Німеччина, переставши бути монархією, була урізана територіально і ослаблена економічно. Важкі для Німеччини умови Версальського миру і перенесене нею національне приниження породили реваншистські настрої, які стали однією з передумов приходу до влади нацистів, що розв’язали Другу світову війну.