30 липня 762 року за розпорядженням халіфа Абу Джафара аль-Мансура на березі річки Тігр почалось зведення його нової резиденції, яка стала основою міста, що за два століття стало найбільшим культурним та економічним центром Близького Сходу з близько мільйоном жителів.
У 740-х роках, коли халіфат Омейядів був ослаблений війнами з Візантією і Хазарським каганатом та численними повстаннями неарабського населення, прибічники покійного халіфа Алі ібн Абу Таліба сторили релігійну партію “шиа” (праобраз сучасного шиїзму), яка розпочала війну проти халіфа Марвана II ібн Мухаммада. 28 листопада 749 року у Куфі шиїти проголосили правнука двоюрідного брата пророка Мухаммеда Абуль-Аббаса халіфом і 25 січня 750 року берегах ріки Великий Заб завдали нищівної поразки Омейядам.
По смерті Абуль-Аббаса в 754 році утвердження Аббасидів продовжив його брат Абу Джафар аль-Мансур, який розпорядився перенести столицю халіфату із Дамаска на Схід і збудувати нову на березі Тігра, щоб бути ближче до лояльної до нього провінції Хорасан. Її будівництво почалось 30 липня 762 року із зведення резиденції халіфа поблизу занепалих міст Вавилон та Ктесифон і тривало п’ять років силами близько 100 тисяч будівельніків.
Назване Мадінат ас-Салам (“Місто світу”), місто мало форму кола діаметром близько 2 кілометрів, всередині якого були парки, сади, вулиці, службові будівлі, а в центрі – мармурові мечеть і палац халіфа. Воно мало власну систему водопостачання через мережу каналів з ріки Тігр і було захищене двома рядами кам’яних стін висотою 30 метрів та ровом з водою.
Завдяки своєму вигідному географічному положенню Мадінат ас-Салам бурхливо розвивався з перших років існування, поглинув розташоване поблизу селище Багдад і за два століття став найбільшим культурним, науковим та економічним центром Близького Сходу з близько мільйоном жителів. Незважаючи на те, що назва Мадінат ас-Салам чеканилась на монетах і використовувалась в офіційних документах, з часом у просторіччі назва Багдад (“Божий дар”) поширилась на весь мегаполіс.
Місто стало занепадати в середині ХІ століття, коли опинилось під владою сельджуків, пережило розоренння в 1258 роцімонгольськими і в 1401 році тюркськими військами, в результаті чого багато міських будівель було знищено, а цінності розграбовано. У 1534 році Багдад був захоплений турками-османами, під владою яких з невеликою перервою перебував до 1917 року, коли перейшов під контроль Великої Британії. На цей момент у Багдаді проживало 145 тисяч чоловік і на чверть складалось із єврейської громади.
У 1921 році Багдад став столицею Королівства Ірак, проголошеного на трьох колишніх османських вілайєтах в долині Тігра і Єфрата.
30 липня 1015 року у боротьбі за київський престол вбито князя Бориса Володимировича. До кінця року були вбиті ще два його брата – муромський князь Гліб і древлянський Святослав, що дало можливість Святополку Володимировичу посісти київський престол по смерті Володимира Великого. Він його втратив через чотири роки, коли зазнав поразки у битві з молодшим братом Ярославом Мудрим.<im280=swiatopelk alt=”«Болеслав Хоробрий і Святополк в’їжджають в Київ». Фрагмент картини Яна Матейка” fi=”LI:UA:EUR:STICKY”>
Святополк народився близько 979 року і був сином Ярополка та колишньої грецької черниці, яку свого часу взяв у полон Святослав Ігоревич під час своїх походів на Візантію, і одружив на своєму синові. За кілька місяців до його народження між спадкоємцями Святослава розпочалась війна за спадщину, в ході якої Ярополк був підступно вбитий за наказом Володимира Великого, а його вагітна дружина стала наложницею Київського князя. Тим не менш, Святополк був усиновлений і по вісімнадцятилітті отримав у володіння Турівське князівство, а ще через рік одружився з дочкою польського короля Болеслава Хороброго.
Незадовго до смерті Володимира Святополк за підтримки свого тестя почав готувати змову проти нього, за що був ув’язнений. За наполяганням Болеслава його вдалось звільнити і Святополк отримав уділ у Вишгороді під Києвом. Виступ проти батька готував і другий син Володимира, Ярослав, який княжив у Новгороді.
Імовірною причиною невдоволення братів було бажання Володимира передати Київський престол молодшому сину Борису, князю ростовському, який на момент смерті Володимира 15 липня 1015 року пербував у поході проти печенігів. Розуміючи хисткість свого положення, Святополк почав з підкупу київських бояр та міщан і готував змову проти братів. Він відіслав назустріч Борису довірених вишгородських бояр з новиною про смерть батька.
30 липня (24-го за старим стилем) 1015 року, коли Борис повертався з походу і розбив табір біля Переславля на ріці Альта, він був заколотий списами, після чого його тіло було привезене до Вишгорода, де 25-літнього князя поховали в церкві св. Василя. До кінця 1015 року було вбито ще двох братів Святополка – муромського князя Гліба і древлянського Святослава, – за що «Повість минулих літ» назвала його Окаянним.
Згідно з іншою версією у Святополка не було підстав убивати братів, які визнавали його право княжити в Києві. Натомість вбивць підіслав інший брат, Ярослав (у майбутньому – Мудрий), який, за ісландською «Сагою про Еймунда», найняв сорокатисячну варязьку дружину для захоплення Києва. Він виступив у похід в 1016 році з новгородським та варязьким військом і восени розбив Святополка у битва біля Любеча (тепер – Чернігівська область), який був змушений рятуватись втечею до свого тестя Болеслава, а Ярослав Мудрий вступив у Київ і був проголошений Великим князем київським.
Через два роки Святополк і Болеслав з польськими військовими загонами при підтримці німецьких й угорських найманців виступили проти Ярослава і вщент розбили його у битві над Бугом (поблизу сучасного містечка Грубешів в Люблінському воєводстві, Польща). Ярослав з кількома дружинниками утік до Новгорода, а Святополк Окаянний увійшов у Київ, де розмістив польські війська. Предслава, улюблена сестра Ярослава Мудрого, яка першою повідомила його про смерть Бориса, була вивезена до Польщі, де стала наложницею Болеслава Хороброго.
Через рік на пожертви новгородців Ярослав зібрав нове військо, з яким 24 липня1019 року у битві на ріці Альта, на тому ж місці, де три роки перед тим був убитий Борис, розбив Святополка, підтримуваного печенігами. Подальша його доля невідома, а при Ярославі Мудрому, який вдруге почав княжити в Києві, було зроблено все, щоб Святополк Окаянний увійшов в історію як братовбивця, – в 1019 році за наказом Ярослава Мудрого було розшукано тіло Гліба і перепоховане поруч з Борисом. Після пожежі, яка через 50 років знищила дерев’яну церкву Святого Василя, останки Бориса і Гліба були перенесені в нову кам’яну, а самі брати були канонізовані як страстотерпці і стали першими святими руської церкви. Борис під іменем Роман Руський і Гліб під іменем Давид Польский також входять до списку святих Римо-Католицької церкви.
30 липня 1419 року в Празі почалось повстання проти короля Богемії Вацлава IV (брата Сигізмунда) і католицького духовенства, під час якого радикальні гусити захопили владу і викинули з вікон ратуші 7 міських радників. Після смерті короля Вацлава в серпні масові виступи охопили всю Чехію і спричинили війну, що тривала у Чехії п’ятнадцять років.
6 липня 1415 року за рішенням Констанцського собору, покликаного відновити єдність католицької церкви, чеський проповідник і церковний реформатор Ян Гус за відмову зректися своїх поглядів був спалений на вогнищі разом зі своїми працями. Така ж доля спіткала в 1416 році і його учня Ієроніма Празького. Основними причинами переслідування Гуса були його засудження корупційності папства і сприяння реформістським ідеям англійського богослова Джона Вікліфа, що знайшло велику підтримку в Богемії і Моравії серед різних верств населення.
Новина про смерть Гуса змусила знать і лицарство Богемії і Моравії виступити як проти Констанцського собору, так і проти імператора Священної Римської імперії Сигізмунда Люксембурга, який не дотримав слова і не вберіг Яна Гуса від судилища. У відповідь Сигізмунд надіслав лист, в якому пригрозив розправою всім послідовникам Гуса і Вікліфа, серед яких були радикально налаштовані селяни, дрібні міщани, що отримали назву «таборити» (за назвою гори Табор, поблизу якої відбулось формування їх військових загонів на чолі з Яном Жижкою) та частина чеської шляхти і бюргерства, які були поміркованими гуситами і увійшли в історію як «утраквісти» чи «чашники».
30 липня 1419 року в Празі почалось повстання проти короля Богемії Вацлава IV (брата Сигізмунда) і католицького духовенства, під час якого радикальні гусити захопили владу і викинули з вікон ратуші 7 міських радників (Першадефенестрація); католицькі монастирі були розграбовані і спалені, а ченці вбиті. Після смерті короля Вацлава в серпні1419 році масові виступи охопили всю Чехію. Таборити підтримали основні вимоги чашників, які на основі вчення Гуса сформулювали «Чотири празькі статті», що були спрямовані на реформування католицької церкви і її позбавлення економічної та світської могутності, і об’єднались разом проти імператора Сигізмунда.
У відповідь папа римський 1 червня 1420 року оголосив хрестовий похід, основу якого склали німецькі, угорські і польські лицарі; із заходу і півдня на Чехію вирушили австрійські та баварські війська. У червні Прага була взята в облогу. Однак 14 липня війська під керівництвом Яна Жижки завдали нищівної поразки хрестоносцям. Сейм, скликаний у місті Чаславі в червні наступного року, обрав новий тимчасовий уряд, «Чотири празькі статті» були проголошені законом, а Сигізмунд позбавлений чеського престолу.
Гуситська війна закінчилась через 15 років битвою, в якій католики та помірковані гусити завдали поразки таборитам, що дозволило знайти компроміс із католицькою церквою, і в1436 році імператор Священної Римської імперії католик Сигізмунд Люксембург вдруге став королем Чехії.
No Comments