Найяскравіші університетські враження

Найяскравіші університетські враження

Роки проведені в університеті, це не тільки лекції, семінари, нові знайомства, недоспані ночі за підготовкою до пар, цікаві зустрічі, конференції ‒ роки навчання, це, перш за все,  незабутні враження.

Нещодавно ми поспілкувалися з випускниками Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, аби запитати про їхні враження від років навчання в стінах рідної  alma mater. Першу зустріч провели з молодим українським письменником, автором детективів «Дружина молочника», «Порцеляновий погляд», «Срібне люстерко, або Пані Ен ніколи не спізнюється на чаювання», переможцем міжнародних літературних конкурсів, вчителем історії та, звісно ж, випускником історичного факультету – Дмитром Безверхнім.

‒ Розмову варто, мабуть, почати з питання, що спонукало вас,обрати Уманський державний педагогічний університет для навчання?

‒ Першим фактором вибору УДПУ стало те, що сам я родом з Уманщини й Умань найбільш «моє» місто. Мені тут подобається ‒  не надто людно, але водночас усе є, хороша інфраструктура, багато закладів освіти, чимало місць для відпочинку й дозвілля. Нині кажуть, що Умань змагається за звання молодіжної столиці, так-от, на мою думку, вона вже є такою. Окрім того, в університеті були запропоновані всі ті спеціальності, які цікавили мене як вступника.

‒ Якими були ваші найяскравіші враження про роки навчання в університеті?

‒ На це питання, якщо чесно, можна відповісти багато. Шість років навчання ‒ карколомний вир, невпинний і насичений. Пам’ятаю, як незвично було під час перших лекцій, адже то зовсім не коротенькі уроки. Як захоплено, а інколи й сонно, якщо це була перша пара, слухали викладачів. Зринають у пам’яті спільні поїздки, проекти, археологічна практика, участь та перемоги в філософських та історичних турнірах, конференції. А як я хвилювався під час практики в школі! Але діти були чудовими, а наставники допомагали порадами. Утім, найважливіше, що порадував університету ‒ люди, знайомство з цікавими особистостями, багато нових друзів ‒ неоціненний скарб. 

‒ Як вам вдавалося поєднувати навчання та творчість?

‒ Інколи навчання навіть допомагало. Я пишу, переважно, ретро-детективи, а знання історії дуже важливі для роботи з сюжетами, які стосуються минувшини. Окрім того, на базі історичного факультету діяла літературна студія «Поетична Кліо», де молоді літератори мали змогу проявити свої таланти. 

‒ По закінченню університету, ви пішли працювати за спеціальністю чи все ж знайшли себе в чомусь іншому?

‒ Так, я працюю вчителем. Успішно, сподіваюся, поєдную вчительську та літературну діяльність. Мені до вподоби атмосфера, яка панує в школі. Сучасний вчитель мусить бути справжнісіньким багатофункціональним професіоналом, аби не загубитися в умовах швидкого світу. Робота з дітьми, це нелегко, проте  натхненно. 

‒ Що б ви побажали студентам та абітурієнтам, які тільки готуються вступати до вишів?

‒ Не зраджувати своїм мріям! Відступати, вичікувати, помилятися ‒ можна безліч разів, але зраджувати ‒ ні. А ще не боятися весь час рости над собою.

‒ І насамкінець, що порадите почитати чи переглянути у вільний від навчання/роботи час?

‒ Читати рекомендую роман «Клавка» Марини Гримич, про історію життя секретарки зі Спілки письменників у 40-х роках ХХ ст., а переглянути «Жінка в золотому» ‒ хороший фільм.

Найяскравіші університетські враження
Найяскравіші університетські враження

Джерело: Прес-центр УДПУ

No Comments

    Leave a Reply

    Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.