«Звенигородський слід» Барона Гіцбурга

«Звенигородський слід» Барона Гіцбурга

Вони могли й не зустрітися, хоч і були майже земляками – барон Горацій Гінцбург і майбутній видатний маестро,скрипаль Міша Саудович-Ельман. Посприяв цьому випадок.

Міша – син тальнівського єврейського музики з раннього дитинства дивував всіх своїми музичними здібностями. Вже у сім років, навчаючись у Одеському музичному училищі, він разом з оркестром грав на скрипці концерт №7 композитора Шарля Берліо. На юне обдарування звернув увагу професор Петербурзької консерваторії  Леопольд Ауер, вирішивши взяти його на навчання у свій клас. Проте на це потрібна була згода директора консерваторії Олександра Глазунова. Горацій Гінзбург, якому Ауер розповів про хлопчину, не тільки вийшов на Глазунова, але й повністю взяв на себе, так би мовити, матеріальне забезпечення юного скрипаля. Так десятирічний Міша став студентом вищого навчального закладу, після закінчення якого з величезним успіхом гастролюватиме у Австрії, Англії Франції, Німеччині, країнах Скандинавії. Вже тоді йому аплодувала Америка, де він згодом поселяється, прибравши творче ім’я Міші Ельмана. Свого благодійника скрипаль-віртуоз з вдячністю згадуватиме не раз вже й в зрілому віці.

Взагалі ж відомий в Російській імперії благодійник і меценат Горацій Гінцбург надавав допомогу молодим талантам незалежно від того, були вони євреями чи православними. Завдяки його фінансовій підтримці отримали належну освіту десятки виходців з простого люду. Як от і Марко Антокольський, знаний пізніше як талановитий скульптор, професор Петербурзької академії мистецтв.

Та не тільки завдяки благодійництву став відомим в Російській імперії і за її межами Горацій Євзельович Гінцбург, який народився 1833 року у Звенигородці. Отримавши добру на той час домашню освіту, ще зовсім молодим він став головним помічником і компаньйоном батька у комерційних справах і громадській діяльності. 1859 року разом з батьком Горацій заснував у Петербурзі банківській дім, що став першим в Росії банком європейського типу. Молодий фінансист , будучи фактично головою банку, досяг успіху і зумів домогтися для своєї фірми виняткового становища спочатку в Росії, потому і в Європі.

Взагалі ж Гінцбурги зарекомендували себе як добросовісні банкіри. Їх солідну репутацію відмітив навіть відомий сатирик того часу Михайло Салтиков-Щедрін, який неодноразово користувався послугами їхнього банку. Вони ж продовжували розширювати своє поле діяльності, сприяючи відкриттю нових акціонерних банків і страхових товариств, зокрема і в українських губерніях. Так, у 1868 році Гінцбурги стали співзасновниками Київського, а в 1879 – Одеського комерційних банків.

Вкладала гроші родина і у гірничу промисловість, зокрема у добування золота. Горацій  став одним з засновників Ленської, Забайкальської, Алтайської та деяких інших копалень. Разом з тим, він  мав безпосередні стосунки до розвитку цукрової промисловості, особливо після того, як його син Володимир одружився на доньці київського цукрозаводчика-мультимільйонера Лазаря Бродського.

При цьому Горацій продовжував бути у вирі громадського життя. Нелегко перерахувати всі ті справи, у яких він виступав посередником, всі ті проекти, які він фінансував. Продуктивною була участь Гінцбурга у діяльності «Товариства поширення освіти між євреями Росії». Заснував він фонд допомоги єврейським студентам, створив Єврейську етнографічну комісію, котра видала низку історичних праць, заснував Інститут археології, Інститут експериментальної медицини, низку інших наукових установ. В його домі  часто бували літературний і музичний критик  Володимир Стасов, письменник Іван Тургенєв, публіцист і літературний критик Іван Гончаров, художник Іван Крамський, засновник Санкт-Петербурзької консерваторії Антон Рубінштейн, інші відомі особистості. А ще був Горацій гласним Петербурзької міської думи, членом ради фондової біржі, мав чин дійсного статського радника, що прирівнювався до генеральського чину. Його діяльність і здібності не залишилися не поміченими й за кордоном: 1868 року Горація Гінцбурга призначають Гессен-Дармштадським консулом у Петербурзі на громадських, як сказали б на сьогодні, засадах. А через три роки від гессенського великого герцога Людвіга III він отримує баронський титул. У 1874 році імператор Олександр II дозволив Гінцбургам потомственно носити цей титул і мати герб. Девіз на ньому гласив «Будемо трудитися».

Горацій Гінцбург справді трудився до останніх днів свого життя. І крок за кроком відвойовував права для своїх співвітчизників. Зокрема й тоді, коли по імперії прокотилася хвиля нечуваних раніше єврейських погромів. Про це дуже точно скаже громадсько-політичний діяч Максим Вінавер: «Тільки він залишався до кінця на обраній ним дорозі і продовжував боротися. Боротися…Чим міг він боротися? Мечем його була добрий, сердечний усміх, а панциром – вірне своєму народові серце. Він прохав і наполягав, йшов і знову повертався…»

Завершив барон своє земне життя у 1909 році. Згідно заповіту, його поховали у Парижі, поряд з могилою батька. А вшануванню пам’яті Горація Гінцбурга на Звенигородщині – його батьківщині, слугуватиме книга «Штетл: пам’ять століть», яка готується до друку в одному з черкаських видавництв.

Джерело: Вісті Черкащини

No Comments

    Leave a Reply

    Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.