«Я зрозуміла, що хвороба надто агресивна, та здаватися не збиралася»: історія дівчинки з Тального, яка поборола рак

Опубліковано: 26.02.2021
«Я зрозуміла, що хвороба надто агресивна, та здаватися не збиралася»: історія дівчинки з Тального, яка поборола рак

Цю 16-річну дівчинку з глибоким поглядом та щирою посмішкою в Тальному впізнають частіше за місцевих депутатів чи мера. Її девіз «Ніколи ні перед чим не здаватись» та жагуча воля до життя допомогли їй вистояти в боротьбі зі страшною недугою – пухлиною Вільямса. Такий діагноз поставили Каті Сушинській, коли їй було 13. У квітні буде 2 роки, як хвороба перебуває в стадії ремісії. Катюша дуже вірить, що мине і ще 3 роки і вона зможе впевнено сказати, ні закричати на увесь світ: «Я подолала рак!» Нині дівчина навчається в 11 класі Тальнівської гімназії і дуже наполегливо готується до ЗНО, тому нашу розмову ми записали телефоном. Про Катін шлях до одужання та бажання здійснити мрію читайте далі.
«Одного літа, коли ми повернулася з моря, я відчула нестерпні болі в спині. Ми відразу звернулися у Тальнівську районну лікарню, і нас направили зробити КТ хребта. Там, у Черкасах, ми і дізналися несподіваний діагноз – рак 4 стадії. Це було дуже не очікувано, адже я нічим не хворіла серйозно і нічого такого не відчувала. Якщо не рахувати, що лікувалася від пієлонефриту. Скажу відверто, спершу був шок. По дорозі до лікаря ми почали гуглити в інтернеті, аби дізнатися що-небудь про пухлину Вільямса, яку мені діагностували. Я вже тоді зрозуміла, що хвороба надто агресивна, та здаватися не збиралася. Після консультації у найкращих лікарів-онкологів Черкас я розпочала лікування в обласному онкодиспансері. Шансів на одужання ніхто з лікарів мені не давав, оскільки пухлина попускала багато метастазів у всьому організмі. Декілька було й у хребті. Під їх дією один хребець розтрощився, тому в мене й боліла спина. Але то все позаду, головне – зараз все добре.
Я вдячна всім моїм лікарям, які мене лікували. Вони від мене нічого не приховували, завжди казали правду, якою гіркою вона не була. Я все розуміла, адже вважала себе достатньо дорослою.

«Я зрозуміла, що хвороба надто агресивна, та здаватися не збиралася»: історія дівчинки з Тального, яка поборола рак


Лікування було тривалим: перші 2 роки – виснажливі курси хімії, потім, коли хвороба перестала інтенсивно прогресувати, мене направили у Київ на операції – видаляти метастази. У нирку, як казали лікарі, пухлина дуже глибоко вросла, тому її довелося видаляти. Потім була довгенька реабілітація. І знову – Черкаси, де я проходила курс опромінення. На все – 3 роки.
На другому році до мене в лікарню приходили вчителі. І коли я почувалася нормально, ми займалися. Також я багато читала, пробувала вивчати англійську мову, малювала (мені дуже подобалося малювати), займалася рукоділлям. Поряд зі мною завжди була мама.

«Я зрозуміла, що хвороба надто агресивна, та здаватися не збиралася»: історія дівчинки з Тального, яка поборола рак


Кажуть, що багатьом під час хімії боляче бачити, як випадає волосся. (Не хвилюйтеся, мені нормально про це говорити). Аби цього не допустити, ми пішли з мамою у перукарню і я попросила стрижку під нуль. Всього-на-всього, змінила імідж. А взагалі, перша хімія мені далася найтяжче, потім стало буденно. Звичайно, була слабкість, нудота. Я відчувала, що всередині мене хтось розкидав бібліотеку і моє завдання – якнайшвидше її зібрати. Напевне, якби я не мала підтримки, великої емоційної підтримки і віри, я б не впоралася. Слава Богу, вона у мене була. Мій старший брат Назар, мама – вони мої янголи-охоронці. Тоді мама, долаючи сором та почуття маловартості, наважилася попросити грошей на моє лікування у небайдужих людей. Мама в сім’ї працює одна, і її заощадження скінчилися ще до першого курсу хіміотерапії. Різноманітні аналізи, КТ, МРТ виснажили мамин гаманець. У відчаї вона створила групу «Допоможіть майбутній лікарці здолати рак». Я добре розумію, що без моїх підписників, людей, які підтримували мене морально та матеріально, я б не вижила. Багато людей, знайомих і незнайомих, мені писали, дзвонили, проводили благодійні акції, збирали гроші. Я кожному безмежно вдячна!
Мрія стати лікарем у мене, насправді, виникла ще до того, як я захворіла. А моя хвороба лише підсилила цю мрію. Я з дитинства дуже хотіла бути лікарем, як моя бабуся. Її звати Любов Назарівна Коваль, вона була чудовим лікарем-педіатром, яка віддавалася на повну своїй професії. Втілити мою мрію стати хірургом непросто, адже я пропустила 3 роки повноцінного шкільного навчання. Тепер доводиться надолужити це все з репетиторами. Я інтенсивно займаюся математикою, біологією, історією та українською мовою – предметами, необхідними для вступу.

«Я зрозуміла, що хвороба надто агресивна, та здаватися не збиралася»: історія дівчинки з Тального, яка поборола рак


Аби зарядитися емоційно, я багато часу проводжу на природі, особливо люблю річку. Власне, біля неї я живу, і разом з моїми собаками люблю там гуляти за будь-якої погоди.
А ще мені дуже пощастило з класом. Я вважаю моїх однокласників найкращими в світі. У нас міцні, дружні стосунки.
Тим дітям, які зараз лікуються, я б хотіла сказати: ніколи не опускайте руки, боріться за своє життя, як би тяжко вам не було».

Джерело: Вісті Черкащини

No Comments

    Leave a Reply

    Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.