Свідок Голодомору з Уманщини поділилася спогадами про геноцид українців (ВІДЕО)

Опубліковано: 26.10.2021
Свідок Голодомору з Уманщини поділилася спогадами про геноцид українців (ВІДЕО)
Фото тематичне

Уже вдруге Музей Голодомору провів масштабну експедицію Україною, щоб записати свідчення тих, хто пережив страшні 1932–1933 роки. Очевидців Голодомору залишилося дуже мало, і саме тому їхні спогади такі цінні. За 30 днів команда Музею проїхала майже 10 000 кілометрів, відвідала 90 населених пунктів, де записала 122 історії з очевидцями Голодомору. Вони побували і в містах-мільйонниках, і в районних центрах, і в маленьких селах, де зараз залишилося всього кілька мешканців.

Будучи на Уманщині, команда Музею відзняла історію Ксенії Прокоп’юк, яка пережила Голодомор у 1932-1933 роках та масовий штучний голод 1946-1947 років.

Свідок Голодомору з Уманщини поділилася спогадами про геноцид українців (ВІДЕО)

Ксенія Прокоп’юк народилася 31 січня 1927 року в селі Танське на Уманщині. Її батько, Сивак Гива Денисович, був майстром-ковалем – умів підкувати коня чи виготовити потрібний металевий сільськогосподарський реманент, мав свою невелику кузню. Мати Ксенії, Параска Андріївна, доглядала родинне господарство, адже Сиваки мали трохи землі. “Куди глянь – поле,” – згадує Ксенія про той час. Також сім’я тримала коня й корову. Із початком колективізації батьки Ксенії відмовилися добровільно вступити до колгоспу, але згодом все ж були змушені були віддати свою землю, худобу та ковальське знаряддя і стати членами колективного господарства.

Для того, щоб приховати хоч якісь харчі від буксирників, Сиваки вдавалися до хитрощів – наприклад, розсипавши трохи жита на печі, щоб його просушити, вони поклали на нього дітей і наказали їм не рухатися, аби зерно не шелестіло. Під час обшуку батьки пояснили “активістам”, що діти дуже хворі й тому не можуть ходити. Буксирники повірили їм, адже в селі чимало дітей вже опухли від голоду. Так родині вдалося протриматися якийсь час. Ще трохи зерна батьки Ксенії заховали в отворі в печі, який вони забили дошками і замастили білою глиною.

Найвідданіші режиму “активісти” не гидували обшукувати навіть гнойові ями.

– То ті активісти шукають, де гній, отак коло гною, баче, шо розгарбано, значить, вони подивились. Тут скрізь вони ходили. Ба більше, були й такі, хто порпався навіть у вигрібній ямі туалету. То якісь п’ятисотниці – туалєти чистили ходили, – згадує Ксенія.

 Джерело: Про Все

No Comments

    Leave a Reply

    Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.